Провінція хоче збільшити кількість учнів в класах, зменшити фінансування програм для дітей з вадами, скоротити 800 якихось спеціалізованих вчителів, скоротити пенсійні програми, заморозити підвищення зарплати на два роки (вчителі просять підняти на 13, 5% протягом трьох років).
Я глибоко провінційна людина. Інакше не можу пояснити, чтому мені так гарно в селі, й навіть у райцентрі, як приїзджаю. Стоять будиночки, із труб йде димок. Мене цей димок вводить в якийсь транс в позитивному сенсі. Відчуття, що все добре, поки він так затишно ллється в небо. Мене заспокоюють бабусі хустках, діди на велосипедах, ділові тьоті на скутерах та за кермом своїх авто. Порізані гарбузи, молоко, садові яблука та груші. Навіть цигани, яких я боюся в Києві, тут бізнесмени -- снують туди-сюди, роблять гроші, значить, є з чого їх робити. Тішить як всі доброзичливо ставляться до дітей, особливо маленьких, як намагаються пригостити чимось навіть чужу дитину. Які бувають хитрі люди, ну вони вважають себе хитрими, і це трохи смішить) Мою душу просто заколихують поля та посадки, ставки та ліс. Тупі кури, що кидаються під колеса, та поважні гуси. Мені легко чути суржик, оце "врем"я", "лісапед", "гвозді" та інше. Мені подобається як тут усюди пахне.
Це все складається у відчуття, як вийти з оглушливо голосного заводського цеху, де виє метал та дирчать механізми, -- у тишу. Або зійти з корабля, де нудило та крутило, -- на живу землю. А ще, будете сміятися, -- мене реально заспокоює крик півня. Буває ночами насниться погане, так, буває. І холодієш всередині від жаху. А тут раз -- і півень заспівав, і така про себе -- фух, ну все добре. Все буде добре. І засинаєш. Тому я тут.
У нас посеред хати стоїть намет. Ну такий невеличкий, майже іграшковий наметик. Це -- кубло дитини, там вона усамітнюється, грається, звітди дивиться мультики після школи (для цього телевізор ми поставили на підлогу, все одно він існує тільки заради мультиків). Там настелено декілька товстих ковдр, тож дочка там буває спить, а ще влітку там було напхано гостей, бо хата невеличка, гостей дівати вночі нікуди, тож вони рядочком спали в наметі) А коли гостюють діти -- ооо, то таке щастя їм, не передати! Порпаються, кубляться, малюють, затягнувши настільну лампу до намету.
А зараз наша кішка, яка повернулася зі своїх котячих мандрів, також полюбила намет, її не приваблюють диван чи ліжко, як було раніше, тепер вона спить виключно в наметі.
Шлях до серця))
Ідеш собі в льох по консервацію, помідошки там квашені, огірочки, те-се, помічаєш в кутку льоху забуту пляшечку пива "старопрамен" темного, ну і підхоплюєш її також, заносиш до хати, там це все багатство бачить чоловік, помічає пляшечку темного, і його очі сповнюються любов"ю та радістю))))
А я це не можу дивитися. Як про мне, то цей серіал -- схиляння людей до захоплення посередністю та дурним смаком. Попса в її найгіршому сенсі. Не знаю, мені не смішно та не цікаво.
Так, вважала))) А тепер розумію, що правильно запакований льох -- то запорука гарної сім"ї)) Мабуть буду там тримати пару видів любові та радості, як важку артилерію в боротьбі за сімейне щастя)
У нас враження що Зеленський за кілька років спробує себе в політиці. Десь такий настрій як в цій пісні.
Знайшов нове виконання наживо, смакую з цього голосу
21 декабря, день зимнего солнцестояния. Сегодня постоим немножко, а завтра разворачиваемся, и двигаемся к весне, длинным дням, к тому, что просыпаешься и сразу видишь солнце, и вечерами ещё долго светло.
Но пока что мы просыпаемся в темноте и домой возвращаемся в темноте. Дочка засыпает прямо в машине, и потом дома прямо в куртке падает на кровать, я её переодеваю сонную. А ещё и уроки делать.
Короче, мы так подумали, что в этом году с нас учёбы, вставаний в 6 утра, полдня сидения за партой -- достаточно.
И завтра в школу мы не пойдём, а пойдём аж 11 января)
А в оставшиеся до праздников дни будет только рисование, первая половина таблицы умножения и английский. И никаких больше домашних заданий, только прогулки, мультики, гости и долгий сон.
Какие мы молодцы)
Знаєте що таке ЩАСТЯ?
Це приїхати в село після 3 тижнів у Києві, ледве-ледве відчинити хвіртку, бо снігу намело по коліна, високо задираючи ноги добратися до хати, метнутися кабанчиком по дрова, розтопити грубку, поставити на неї обидва відра з льодом (так, в хаті трошки прохолодно було)) та металевого чайника. Добре що хоч у ванній обігрівач був ввімкнений, і нічого не замерзло. І поки все на грубці нагрівається та закипає -- вийти на двір, побачити, яке все навкруги біле-білісіньке, чистеньке, тихе та гарне. Й подумати, що лопату для прибирання снігу тре" було б придбати заздалегіть...)) А тепер просити якихось сусідів, щоб позичили свою)
Залетіла сюди щаслива, хоч завтра і буду мати клопоту викопуючи двір. А то в Києві останніми днями вже просиналася й одразу плакала, так не хотіла там бути.
У нас в сім'ї коли хтось повертається після мандрів додому, частіше з Києва, змиває "городський" бруд, вечеряє, відкидається у кріслі, і, відчуваючи, як далеко залишився сморід, грюкіт, товкотнеча, вимовляє фразу з "Матирці 2": "Як гарно вдома!"
) Подивилася кліп, ну що, як то кажуть -- жизнєнно)